Новітня історія Швеції

Розділ дає огляд того, як Швеція за приблизно двісті років перетворилася з бідної аграрної країни на сучасне суспільство соціального забезпечення. На початку XIX століття майже все населення, тоді близько 2,5 мільйона людей, жило в селі, але протягом століття розвивалася промисловість, і все більше людей переселялося в міста. Через те, що країна все ж залишалася бідною, понад мільйон шведів емігрували до США між 1850 і 1920 роками.

Шлях до демократії описано як довгий процес. 1809 року Швеція отримала нову конституцію, яка обмежила владу короля, а 1865 року було розширено право голосу, і водночас дворянство та духовенство втратили свій колишній вплив, хоча жінки та бідніші чоловіки все ще не мали права голосу. Народні рухи — робітничий рух, вільноцерковний рух, жіночий рух і рух за тверезість — просували такі вимоги, як право голосу та восьмигодинний робочий день. 1909 року майже всі чоловіки отримали право голосу, 1918 року було ухвалено рішення про загальне право голосу, а 1921 року відбулися перші вибори до риксдагу, на яких проголосували і жінки, і чоловіки — це зазвичай вважають моментом, коли Швеція стала демократією. Під час Першої світової війни, 1914–1918 роках, Швеція залишалася нейтральною, але все одно постраждала від дефіциту товарів.

1920-ті та 1930-ті роки принесли подальшу модернізацію, але й соціальні конфлікти — наприклад, у 1931 році військові застрелили протестувальників-робітників в Одалені. 1938 року було укладено Сальтшобаденську угоду між профспілками і роботодавцями, яка заклала основу шведської моделі, за якою сторони, а не держава, домовляються про умови на ринку праці. У той самий період, 1928 року, Пер Альбін Хансон, тодішній лідер Соціал-демократичної партії, сформулював ідею «народного дому» (folkhemmet). У розділі також згадано темніші сторони того періоду, як расово-біологічні дослідження, що торкнулися, зокрема, саамів, торнедальців, євреїв і ромів, закони, що утруднювали імміграцію для певних груп, та примусове лікування людей, яких вважали «неналежними». Під час Другої світової війни, 1939–1945 роках, Швеція формально залишалася нейтральною, але дозволяла транзит німецьких військ; наприкінці війни Швеція все ж допомагала євреям, зокрема прийнявши близько 7 000 данських євреїв, через охоронні паспорти Рауля Валленберга та рятувальну операцію Червоного Хреста «білими автобусами».

Період 1945–1976 років, коли при владі були соціал-демократи, називають «роками рекордів» — він принесив сильне економічне зростання, 40-годинний робочий тиждень, п'ятитижневу відпустку та розширене соціальне забезпечення. Тоді Швеція стала країною імміграції, зокрема завдяки трудовій міграції з Фінляндії, Греції, Югославії та Туреччини, а «мільйонна програма» побудувала мільйон квартир протягом 1960-х років. З середини 1970-х Швеція перетворилася на інформаційне й знаннєве суспільство: економічна криза, посилення міжнародної конкуренції та у 1976 році — перший за довгий час уряд Швеції, що не був соціал-демократичним. З 1990-х суспільство характеризувалося цифровою революцією, зростанням потоку біженців і продовженими дискусіями про сегрегацію й інтеграцію, водночас посилювалися права окремої людини, наприклад дітей, меншин та ЛГБТКІ-людей. У розділі багато дат і імен, таких як 1921, 1938 і Рауль Валленберг, тож цілком можливо, що тест запитає саме про ці ключові моменти.