Соціальна держава

Розділ розповідає про шведську систему соціального забезпечення (välfärd) і про те, як відповідальність за неї розподілена між державою, регіонами та комунами. Основна ідея — усі жителі повинні мати базову економічну та соціальну захищеність, наприклад доступ до охорони здоров'я, освіти та підтримки у разі хвороби чи безробіття, і це значною мірою фінансується з податків. Чим більше людей працює і чим більше товарів та послуг купується і продається, тим більше коштів держава, регіони та комуни можуть спрямувати на соціальне забезпечення. У розділі згадано три види податків: податок на доходи, який вираховується із зарплати, ПДВ, що сплачується при купівлі товарів і послуг, та внески роботодавця, які роботодавець сплачує додатково до зарплати, зокрема на соціальне страхування та пенсії. Частину соціальних послуг надають приватні компанії, але вони все одно фінансуються з податкових коштів.

Держава фінансує, зокрема, пенсії, соціальне страхування на випадок хвороби, батьківську страховку, страхування на випадок безробіття, допомогу на навчання та дитячі виплати, а також вищу освіту і наукові дослідження у вишах. 21 регіон Швеції стягує власний податок і насамперед відповідає за охорону здоров'я — первинну медичну допомогу (поліклініки), лікарняну допомогу (швидка допомога та університетські лікарні), а також такі напрямки, як психіатрія, реабілітація та стоматологія; медицина переважно державна, але є й приватні постачальники, яких фінансують з податків.

Комуни, які також самі визначають рівень свого податку, мають широку відповідальність за повсякденні послуги. Це стосується догляду за дітьми — дошкільних закладів і груп продовженого дня, шкіл та освіти, зокрема обов'язкової школи для дітей від 6 до 16 років, а також гімназії та освіти для дорослих, і догляду за людьми похилого віку, де комуна за законом повинна забезпечити підтримку — вдома або в спеціалізованому житлі. Комуни також керують соціальною службою, яка надає підтримку і захист, наприклад, сім'ям без достатніх коштів, людям без житла, людям із залежностями чи тим, хто зазнає погроз і насильства, а також допомогу з роботою та навчанням. Оскільки розділ чітко розподіляє, хто за що відповідає — від держави до регіону і комуни — і наводить конкретні вікові межі, як 6–16 років для обов'язкової школи, цілком логічно, що саме такі деталі про розподіл відповідальності можуть з'явитися на тесті.